Вказівні пари (Pointing Pairs) — перша техніка, що змушує дві області розмовляти між собою, і вони чистять кандидатів, яких жодне сканування однієї області не зачепило б. Ідея проста: якщо цифра затиснута в одній лінії всередині блока, її заборонено в решті цієї лінії.
Візьми блок і цифру, якої в ньому ще бракує. Подивися на кожну клітинку блока, де ця цифра ще кандидат. Якщо всі вони лежать в одному рядку, то в яку б клітинку цифра зрештою не стала, вона опиниться в цьому рядку. Блок мусить десь містити цифру, тож частка рядка для цієї цифри вичерпується всередині блока, і цифру можна видалити з клітинок цього рядка в двох інших блоках.
Дві такі клітинки утворюють вказівну пару, три — вказівну трійку, а логіка однакова. Те саме стосується стовпців.
| Вказівна пара | Зведення блок-лінія | |
|---|---|---|
| Цифра обмежена | однією лінією всередині блока | одним блоком усередині лінії |
| Стираєш з | решти цього рядка чи стовпця | решти цього блока |
| Напрямок | блок вказує назовні вздовж лінії | лінія зводить блок |
| Очищені клітинки | до шести, у двох інших блоках | до шести, у тому самому блоці |
Обидва звуться замкненими кандидатами, і вчити їх варто парою, бо шукаєш ти їх у протилежних напрямках.
Стеж за цифрами 1 у блоці 6.
Блоку 6 потрібна 1, і єдині клітинки, що лишилися для неї, — D7 і D8, обидві в рядку D. Тож 1 рядка D живе всередині блока 6, а D4 і D5 у блоці 5 втрачають свою 1.
Ці дві клітинки не мусять бути поруч, і вони можуть містити багато інших кандидатів. Важить лише те, що жодна третя клітинка блока не може прийняти 1.
Вказівні пари починають мати значення приблизно на середньому класичному судоку і стають необхідними від складного рівня й вище, і в класиці, і в кілері. Це також розумова звичка, на якій стоїть більшість просунутих візерунків: знайди, куди цифра не може піти, і сітка скаже тобі решту.